Wystawy

Warszawa 20.10.2006, Rosyjski Ośrodek Kultury i Nauki
Poznań 18.10.2011,  Wystawa Cerkwie Polskie – Obraz Przemienionego Świata
Moskwa 12.09.2013 Rosyjski Dom im. Aleksandra Sołżenicyna

 

12 сентября 2013 года в Доме русского зарубежья им. А.Солженицына состоялось открытие выставки  Православные церкви в Польше  на открытках начала XX века:  выставка почтовых открыток  из коллекции Александра Сосны (Польша, г. Белосток) 

Открывая экспозицию, впервые представляемую коллекционером Александром Сосной за рубежами Польши, заместитель директора ДРЗ по вопросам культурно-исторического наследия И.В.Домнин поприветствовал гостей и друзей собирателя, среди которых были, в основном, знатоки и ценители филокартии. Не только эстетическое наслаждение, поделился Игорь Владимирович своими наблюдениями, но и большую символическую нагрузку несут в себе эти небольшие по размеру, но глубокие по смыслу изображения. Многие польские православные храмы, добавил И.В.Домнин, остались только на этих открытках, поскольку Первая мировая война и последующие исторические катаклизмы их уничтожили. Польша, продолжил Игорь Владимирович, в эти годы стала приютом для многих русских эмигрантов, среди которых были и те, кто запечатлел это время и эти места в стихах и воспоминаниях. Глядя на открытку с изображением Яблочинской обители, представленной на выставочном стенде, И.В.Домнин прочел проникновенное стихотворение поэта-эмигранта Вадимова, посвященное этому монастырю. В этих картинках, завершил Игорь Владимирович свое эмоциональное выступление, для нас заключен большой смысл и важное культурологическое значение. Куратор экспозиции, сотрудник международного отдела С.В.Романова, предоставила слово герою вечера — коллекционеру Александру Сосне, поблагодарившему организаторов выставки из Дома русского зарубежья и ответившему на вопросы гостей и коллег по собирательству. Однако о некоторых важных фрагментах своей биографии и своей деятельности Александр рассказать не успел, и мы считаем нужным и важным познакомить читателей сайта с этим удивительным человеком поподробнее.Александр Сосна — дипломированный юрист, занимающийся вопросами охраны труда, и популярный общественный и политический деятель в родном Белостоке. Будучи сыном православного священника, А.Сосна всерьез занят изучением истории православия в Польше и более того — кураторством православного образования в дошкольных и школьных учреждениях Белостокского воеводства. В 2010 году его деятельность вышла и на самый высокий государственный уровень: Сосна стал советником польского президента Бронислава Комаровского по делам православной общины и белорусского населения страны. Друзья коллекционера замечают: Александр, являясь заместителем мэра Белостока, практически изменил жизнь и города, и воеводства, поддерживая многочисленную местную православную общину и тему самого православия в Польше, до тех пор в значительной степени замалчиваемую.

После открытия выставки мы воспользовались открытостью и доброжелательностью коллекционера и не упустили случая побеседовать с ним.

— Александр, как долго Вы собираете открытки с изображениями православных храмов и где Вы их находите?

— Я начал коллекционировать открытки двадцать лет назад, и сегодня мое собрание состоит из двух тысяч открыток, которые я привожу, в основном, из многочисленных путешествий. Многие открытки я покупал в Германии, — немецкие солдаты, воевавшие в Первую мировую, фотографировали православные храмы и посылали снимки домой. Потом эти фото тиражировались на открытках.

— Вероятно, Вас часто спрашивают о том, какая открытка из коллекции самая ценная…

— Действительно, меня постоянно спрашивают об этом, и я неизменно отвечаю: открытка — это вещь, которая не имеет цены! Каждая из них несет в себе уникальную информацию о православных церквях, большинства из которых на территории Польши, увы, уже не существует… Открытки иногда помогают восстановить и детали сохранившихся храмов: например, недавно моя открытка помогла восстановить первоначальное местоположение дверей в одном из православных храмов нашего воеводства.

— Часто ли к Вам обращаются за консультациям подобного рода?

— Практически еженедельно! Я рад, когда люди заходят на мой сайт, обращаются ко мне с просьбой сделать скан с интересующей их открытки в нужном расширении. Мои открытки попадают таким образом в книги, в краеведческие работы, в исторические исследования.

— И Вами издано уже четыре книги на базе коллекции…

— Да, и две из них я передал в дар вашему Дому: «Церкви в центральной Польше. 1815–1915» и «Столетие в камне и металле» в соавторстве с Кириллом Соколом. Оба издания — на польском языке. В будущем планирую подготовить книгу обо всех православных храмах Белостоксого воеводства с текстами о каждом из них.

— Что ж, удачи Вам в собирательстве, в творчестве и большое спасибо за выставку!

— И вам спасибо — это моя первая выставка за границей!.. И еще у меня ко всем большая просьба коллекционера: возьмите карандаш и подпишите ваши фотографии, чтобы лет через сорок-пятьдесят потомкам не пришлось ломать над ними голову!

Ирина Тишина

 

Mińsk 08.02.2014 Międzynarodowe Targi Książki

Паштоўка — на памяць, кніга — на сняданак!

Поль­скі ка­лек­цы­я­нер-бе­ла­рус — аб сва­ім за­хап­лен­ні, не­да­хо­пах элект­рон­ных па­слан­няў і каш­тоў­нас­ці ся­мей­ных аль­бо­маў

Для бе­ла­ру­саў, ула­даль­ні­каў га­да­во­га шэн­ге­ну, па­езд­кі ў Бе­ла­сток на вы­хад­ныя ста­лі доб­рай за­вя­дзён­кай. І, пэў­на, спра­ва тут не толь­кі ў маг­чы­мас­ці сэ­ка­но­міць на шо­пін­гу, але і ад­чуць ся­бе… до­ма! А ча­му б і не, зрэш­ты?! Ней­кія паў­сот­ні кі­ла­мет­раў ад бе­ла­рус­ка-поль­скай мя­жы — і вось ён, го­рад, дзе на­ра­дзі­лі­ся мас­так Макс Ве­бер, ву­чо­ны Якаў Пе­рэль­ман, фі­ло­саф Гер­ман Фрыд­ман, ства­раль­нік мо­вы эс­пе­ран­та Люд­віг За­мен­гоф (да­рэ­чы, эс­пе­ран­тыс­та­мі бы­лі і бе­ла­рус­кія пісь­мен­ні­кі Сяр­гей Но­вік-Пя­юн і Ян­ка Маўр) ды ін­шыя вы­дат­ныя дзея­чы куль­ту­ры і на­ву­кі, го­рад, дзе не­зна­ё­мы мі­нак мо­жа з вя­лі­кай ве­ра­год­нас­цю ад­ка­заць вам па-бе­ла­рус­ку, бо ме­на­ві­та тут жы­ве най­боль­шая коль­касць бе­ла­ру­саў Поль­шчы, дзей­ні­чае Бе­ла­рус­кае гра­мад­ска-куль­тур­нае та­ва­рыст­ва, пра­цуе пер­шы ў гэ­тай кра­і­не Бе­ла­рус­кі куль­тур­ны цэнтр, вы­да­юц­ца кні­гі і ча­со­пі­сы на бе­ла­рус­кай мо­ве, пра­хо­дзяць Дні бе­ла­рус­кай куль­ту­ры, на­шу мо­ву вы­ву­ча­юць у мяс­цо­вых шко­лах і ў Бе­ла­стоц­кім уні­вер­сі­тэ­це. Та­му не дзіў­на, што госць ХХІ Мін­скай між­на­род­най кніж­най вы­стаў­кі, ві­цэ-мэр Бе­ла­сто­ка, да­рад­ца Прэ­зі­дэн­та Поль­шчы па спра­вах пра­ва­слаў­най гра­ма­ды і бе­ла­рус­кай мен­шас­ці Аляк­сандр Сос­на на прось­бу рас­па­вес­ці чы­та­чам «Звяз­ды» «кры­ху пра ся­бе», вы­ка­заў­ся на­ступ­ным чы­нам:

— Ка­лі мя­не пы­та­юць, хто я та­кі, я заўж­ды ад­каз­ваю: «Па на­цы­я­наль­нас­ці я — бе­ла­рус, сэр­цам, як Ша­пэн, — па­ляк, ду­шой яў­рэй, а па ду­ху — эс­пе­ран­тыст!» Баць­кі мае па паш­пар­це — бе­ла­ру­сы, і я, ха­ця і жы­ву ў Поль­шчы ўжо 51 год, не за­бы­ва­ю­ся пра свае вы­то­кі.

— Ці не гэ­тае ад­чу­ван­не пры­вя­ло вас у Мінск, на кніж­ную вы­стаў­ку?

— У пэў­ным сэн­се, так. Бо я збі­раю паш­тоў­кі і фо­та­здым­кі з вы­ява­мі пра­ва­слаў­ных хра­маў Поль­шчы ў яе су­час­ных ме­жах. Га­доў дзе­сяць та­му лёс ка­лек­цы­я­не­ра звёў мя­не з Ула­дзі­мі­рам Лі­ха­дзе­да­вым: спа­чат­ку мы спра­ча­лі­ся з ім за кож­ны ра­ры­тэт, а пас­ля вы­ра­шы­лі, што больш вы­гад­на бу­дзе су­пра­цоў­ні­чаць. Уво­гу­ле, у ча­ла­ве­ка, які неш­та збі­рае, звы­чай­на шмат сяб­роў.

— Мя­ня­е­це­ся паш­тоў­ка­мі?

— Ча­сам бы­вае. Гэ­та ж та­кая рэч, якую не ку­піш у лю­бой кра­ме. Трэ­ба ванд­ра­ваць у се­ці­ве, ез­дзіць па Еў­ро­пе. Та­му дзе­ля ці­ка­вай зна­ход­кі я па­да­рож­ні­чаю па Бе­ла­ру­сі, Ра­сіі, Укра­і­не, Пры­бал­ты­цы… Баць­ка мой ча­сам ка­жа, што я ў гэ­тым сэн­се «юро­дзі­вы».

— А за­хап­лен­не ва­ша ці не ад баць­коў?

— Усе лю­дзі неш­та збі­ра­юць. Боль­шасць — ку­пю­ры бан­каў Бе­ла­ру­сі або Аме­ры­кі (усмі­ха­ец­ца), а ін­шыя ка­лек­цы­я­ну­юць мар­кі, кан­вер­ты, плас­ты­ка­выя карт­кі, сло­ні­каў на шчас­це… Мае баць­кі збі­ра­юць усё! Яны ства­ры­лі му­зей «Баць­каў­шчы­на», дзе мож­на па­ба­чыць аб­са­лют­на ўсе прад­ме­ты по­бы­ту, ка­ля дзвюх ты­сяч экс­па­на­таў: як даў­нія, так і су­час­ныя. Ад дзяр­жа­вы яны атры­ма­лі пад гэ­та ста­ры школь­ны бу­ды­нак у вёс­цы Ры­ба­ва. У ім шмат за­лаў, дзе аб­стаў­ле­ны і кух­ня, і ста­ло­вая, і дзі­ця­чы па­кой… Мно­гія рэ­чы ім пры­нес­лі лю­дзі з на­ва­коль­ных вё­сак. На­прык­лад, ка­ва­мол­ка, якой ужо двац­цаць га­доў, так­са­ма там за­хоў­ва­ец­ца, бо і яна ўжо — гіс­то­рыя!

— Але ж вы са­мі збі­ра­е­це паш­тоў­кі толь­кі да 1945 го­да. Ча­му не су­час­ныя, яны ж так­са­ма праз ней­кі час ста­нуць гіс­то­ры­яй?

— Я збі­раю і іх — у скры­нач­ку! Ад­нак, па-пер­шае, пас­ля вай­ны іх вы­да­ва­лі знач­на менш. Тым больш на тэ­ры­то­рыі Бе­ла­ру­сі, Ра­сіі… А па-дру­гое, у су­час­ных паш­то­вак… ня­ма ду­шы. Па­гля­дзі­це на ста­ра­даў­нюю — коль­кі там мож­на па­ба­чыць сэн­саў, як пры­ем­на яе тры­маць у ру­ках! Гэ­та не су­час­ная — вы­да­дзе­ная ты­сяч­ны­мі на­кла­да­мі, ха­лод­ная, як ма­не­та. Вось ска­жы­це, ка­лі вы на­пі­са­лі апош­ні ліст ці ада­сла­лі паш­тоў­ку?

— Элект­рон­ная лі­чыц­ца?

— А як збі­раць элект­рон­ныя ліс­ты ці SMS?! Су­час­ныя лю­дзі, на­ра­біў­шы ліч­ба­вых фо­та­здым­каў, на­ват не пра­гля­да­юць іх по­тым! А я ду­маю, што трэ­ба аба­вяз­ко­ва на­дру­ка­ваць, пад­пі­саць кож­ны. Та­му пад­час су­стрэч з са­мы­мі роз­ны­мі людзь­мі па­ста­ян­на звяр­та­ю­ся да іх з за­клі­кам: прый­шоў­шы да­ха­ты, не бя­жы­це ўклю­чаць чар­го­вы се­ры­ял, а сядзь­це по­бач з ва­шай ба­бу­ляй ды рас­пы­тай­це яе доб­ра пра асоб у ва­шым ся­мей­ным аль­бо­ме. І пад­пі­шы­це аба­вяз­ко­ва, бо праз 10-20-50 га­доў — ужо не ўспом­ні­це, а праз 100 — ні­хто не ўспом­ніць вас!..

— Упэў­не­на, нех­та зро­біць і так, але гэ­тая пра­ца за­ста­нец­ца на ка­рысць толь­кі ад­ной сям’і. А вось Ула­дзі­мір Лі­ха­дзе­даў вы­пус­ціў з ту­зін кні­жак, дзе па­ба­чыць яго паш­тоў­кі мо­гуць ты­ся­чы лю­дзей!

— За гэ­та яму вя­ліз­ная ўдзяч­насць! Бо ёсць роз­ныя ка­лек­цы­я­не­ры. Ад­ны збі­ра­юць ка­лек­цыю, як скарб, і ні­ко­му не па­каз­ва­юць. Я ж пе­ра­ка­на­ны, што ка­лек­цыя па­він­на жыць, нес­ці пэў­ную ідэю, а для гэ­та­га яе па­він­ны ба­чыць! Да пры­кла­ду, у мя­не ёсць сайт, ку­ды кож­ны мо­жа зай­сці, я вы­даў не­каль­кі кніг, зра­біў ад­мыс­ло­выя вы­ста­вач­ныя стэн­ды. Паш­тоў­кі жы­вуць, па­куль іх ба­чаць!

— У чым жа іх вар­тасць для на­ша­га су­час­ні­ка, які, хут­чэй, за­ві­тае ў ін­тэр­нэт, чым на вы­стаў­ку?

— Бу­ду­чы­ня бу­ду­ец­ца на грун­це мі­ну­ла­га. Каб да­ве­дац­ца пра тое, што ад­бы­ва­ла­ся даў­ней, мож­на зір­нуць на паш­тоў­ку. Ча­сам за­ўва­жа­еш ад­но, ча­сам — дру­гое. А по­тым на­ра­джа­ец­ца ці­ка­васць: што гэ­та за храм, чые сал­да­ты ста­яць, як гэ­тая мяс­ці­на вы­гля­дае сён­ня… Лю­бая паш­тоў­ка дае ін­фар­ма­цыю — вар­та толь­кі на­ву­чыц­ца чэр­паць з гэ­тай кры­ні­цы.

— Але ж ляг­чэй уклю­чыць кам­п’ю­тар­ную гуль­ню, чым па­гар­таць кні­гу ці за­ві­таць на вы­стаў­ку…

— Так. Ды, ве­да­е­це, кроп­ля і ка­мень раз­бу­рае. Я так­са­ма па­чы­наў збі­раць паш­тоў­кі з ад­ной, якая мне спа­да­ба­ла­ся. Маг­чы­ма, тыя, хто за­ві­таў на вы­стаў­ку, так­са­ма за­ці­ка­вяц­ца ка­лек­цы­я­на­ван­нем паш­то­вак, але ім, без­умоў­на, бу­дзе ця­жэй, бо Лі­ха­дзе­даў прак­тыч­на ўсё са­браў (смя­ец­ца)! І, на­коль­кі я ве­даю, спы­няц­ца не збі­ра­ец­ца…

— А паш­тоў­кі з хра­ма­мі? Іх хо­піць на ўсіх?

— На­са­мрэч іх вель­мі шмат, бо сал­да­ты Пер­шай су­свет­най ся­род ін­ша­га зра­бі­лі ад­ну доб­рую спра­ву: каб па­слаць вест­ку сва­ім баць­кам, жон­кам ці ка­хан­кам, яны час­та фа­та­гра­фа­ва­лі­ся на фо­не царк­вы (бо для іх яна бы­ла сім­ва­лам пе­ра­мо­жа­на­га ца­ра) і да­сы­ла­лі зды­мак да­моў (пош­та, да­рэ­чы, бы­ла бяс­плат­ная). А там ужо ад­на дру­кар­ня за ме­сяц дру­ка­ва­ла дзе­вяць міль­ё­наў фо­та­здым­каў!.. І трэ­ба за­зна­чыць, атры­маў­шы та­кі каш­тоў­ны па­да­ру­нак, іх жан­чы­ны ца­ла­ва­лі фо­та і кла­лі яго ў скры­нач­ку або ў кні­гу, не вы­ка­рыс­тоў­ва­лі, як у нас, у якас­ці сур­вэт­кі пад ку­бак ці мес­ца для мух. Та­му за­ход­нюю паш­тоў­ку вы­ма­еш — як з бан­ка!

— Ста­рая паш­тоў­ка з вы­явай царк­вы ўжо са­ма па са­бе ў пэў­ным сэн­се нось­біт ду­хоў­нас­ці. А якой, на ва­шу дум­ку, му­сіць быць су­час­ная кні­га, каб яна нес­ла штось­ці боль­шае за ін­фар­ма­цыю?

— Цяж­ка ад­ка­заць… Я, на­прык­лад, не чы­таю фан­тас­ты­кі. Мя­не больш ці­ка­вяць гіс­та­рыч­ныя ра­ма­ны, бія­гра­фіі. Я мяр­кую, што кні­га па­він­на ву­чыць! Ня­хай гэ­та не бу­дзе ад­ра­зу дзя­ся­ты клас — хай пер­шы: прос­тае і зра­зу­ме­лае вы­дан­не, з пры­го­жы­мі ілюст­ра­цы­я­мі. Ка­лі ў мя­не з’я­віў­ся ўнук, я кан­чат­ко­ва зра­зу­меў, што ўсе мы па­він­ны па­кі­нуць на зям­лі неш­та пас­ля ся­бе. Не трэ­ба ля­цець у кос­мас, бу­да­ваць сот­ні хма­ра­чо­саў, каб да­ка­заць не­ка­му, што мы на гэ­та здоль­ныя. Так­са­ма і з кні­га­мі: на­вош­та ўсе гэ­тыя за­над­та да­ра­гія вы­дан­ні? Кні­га му­сіць быць та­кой, каб яе мож­на бы­ло чы­таць за сня­дан­кам!

— Зна­чыць, элект­рон­ная кні­га не для вас?

— Не. Кні­гу трэ­ба ад­чу­ваць: і паль­ца­мі, і ду­шой!

Гу­та­ры­ла Тац­ця­на Сі­вец

 

Zakład Karny Białystok

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Trzeciego czerwca naszą jednostkę odwiedził Zastępca Prezydenta Białegostoku Aleksander Sosna, który jet również doradcą Pana Prezydenta Rzeczpospolitej Polskiej Bronisława Komorowskiego. Gościa przywitali między innymi Pan Dyrektor Okręgowy płk Mirosław Dudar wraz z Dyrektorem Zakładu Karnego płk Piotrem Kondraciukiem. Pan prezydent odwiedził skazanych by opowiedzieć im o swojej pasji jaką jest filokartystyka, która jak przekonywał staje się coraz bardziej modna.

Pierwsze karty pocztowe powstały około 1870 r Wydawano je w kilku krajach, ale najpopularniejsze były w Niemczech. – Początkowo na awersie pisano krótką informację pod obrazkiem. Cały rewers był przeznaczony na adres. Największy rozkwit popularności pocztówki przypada na okres I wojny światowej. Na Podlasie dotarły one z niemieckimi żołnierzami – opowiadał Aleksander Sosna. Kolekcja pocztówek zawierających wizerunek cerkwi liczy ponad tysiąc sztuk, część tej kolekcji mogli obejrzeć skazani. Zdobywanie pocztówek jak twierdzi Pan Aleksander nie było proste musiał jeździć po świecie po targach staroci i przeglądać tysiące pocztówek by wybrać jedną czy dwie z nich. Obecnie jest prościej bo pomaga internet. Dobra rada dla przyszłych kolekcjonerów: podpisujcie kartki i zdjęcia podsumowując spotkanie powiedział Pan Prezydent. Osadzeni z ogromnym zainteresowaniem słuchali opowiadań o pocztówkowych przygodach Pana Aleksandra a na sali panowała cisza od pierwszych słów po ostatnie wypowiedzi gościa.

zdjęcia i tekst por. Adam Turkowicz,

Na podstawie : http://www.sw.gov.pl/pl/okregowy-inspektorat-sluzby-wieziennej-bialystok/zaklad-karny-bialystok

Michałowo 19.09.2014

OBRAZ GRANICZNEGO ŚWIATA

Gdzie tylko wzniesiono gródek czy zameczek tam zaraz i cerkiew stawała… Aleksander Jabłonowski, Źródła dziejowe. Podlasie, Warszawa 1909

Wystawa starych pocztówek cerkwi ze zbiorów Aleksandra Sosny w Michałowie. Projekt OBRAZ GRANICZNEGO ŚWIATA jest zaproszeniem w świat dawnego i obecnego prawosławia, które pozostaje nierozerwalnym elementem naszego dziedzictwa i historii.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Zamek w Tykocinie 23.11.2014r.

Miejska Biblioteka Publiczna im. dr. T. Rakowieckiego w Hajnówce 30.09.2015

 

Centrum Kultury Prawosławnej Warszawa 15.11.2015r.

W murach Centrum Kultury Prawosławnej w Warszawie 15 listopada odbyła się prelekcja i prezentacja multimedialna Aleksandra Sosny. Tego dnia mieliśmy niepowtarzalną okazję do poznania wspaniałej historii zapisanej za pomocą fotografii, a dokładniej – kartki pocztowej.
Znany wszystkim polityk, społecznik i działacz prawosławny odkrył przed wszystkimi uczestnikami prelekcji swoją pasję, jaką jest kolekcjonowanie pocztówek o tematyce prawosławnej. We wstępie pan Sosna opowiedział o swojej pasji i przybliżył nam świat filokartystów – kolekcjonerów kartek pocztowych, którzy to zbierają i wymieniają się poszczególnymi pocztówkami ze swych kolekcji. Dowiedzieliśmy się, iż samo pojęcie „pocztówka” jest autorstwa Henryka Sienkiewicza, który w 1900 r. wygrał konkurs na słowo mające zastąpić niepopularny wówczas rusycyzm otrytka. Na konkurs wpłynęło prawie trzysta pozycji, wśród nich: odsłonka, odwrotka, pisanka, niedyskretna i listówka – ostatecznie wygrała nasza pocztówka.
Do historycznych ciekawostek należy również to, iż do 1903 r. na pocztówce znajdował się obrazek i miejsce na tekst, a na odwrocie znajdowało się jedynie miejsce na adres oraz fakt, iż wszystkie pocztówki do 1945 r. uznajemy za stare, a te późniejsze za współczesne.
Zdecydowana większość pocztówek z kolekcji Aleksandra Sosny przedstawia warszawskie cerkwie, zarówno te nieistniejące, jak i zachowane do dzisiaj. Należy zwrócić uwagę, iż w zbiorze pana Sosny znajduje się 300 pocztówek z widokiem na warszawki sobór Aleksandra Newskiego i każda z nich jest na swój sposób niepowtarzalna. Najcenniejsze z nich to te z czasów I wojny światowej, których istnienie zawdzięcza się żołnierzom niemieckim – najczęściej na pierwszym planie widokówki znajdują się żołnierze, którzy zdecydowali się sfotografować na tle jednej z warszawskich cerkwi. Mieliśmy okazję zobaczyć cerkwie Warszawy, które istniały do odzyskania niepodległości przez Polskę, a okazuje się, iż było ich nie mało, bo aż dwadzieścia dwie! Spośród nich zobaczyliśmy wspomniany już sobór Aleksandra Newskiego, cerkiew Marii Magdaleny (dzisiejszy sobór), cerkiew św. Tatiany (dzisiaj Polska Akademia Nauk), czy cerkiew św. Olgi przy ul. Miodowej (dzisiaj klasztor bazylianów).
Prezentacja multimedialna została wzbogacona również o pocztówki przedstawiające przedwojenne cerkwie z różnych zakątków Polski: Augustowa, Kozienic, Puław, Staszowa, czy Lublina – wiele z nich były cerkwiami garnizonowymi. Pan Aleksander Sosna dzięki swej prelekcji i prezentacji zaraził nas wszystkich bakcylem kolekcjonerstwa i zachęcił do poszukiwania swoich pasji. Autor: Jarosław Bałło